Але зазвичай екологія розуміється лише в вузькому сенсі - як забруднення навколишнього середовища.
Насправді ж, екологія – це про взаємодію, як природних, так і соціальних середовищ.
З цього приводу, філософ, історик релігій та дослідник міфології Мірча Еліаде якось зазначив: «nature is culture bound» («природа цілком обумовлена культурою»).
Тобто – жодної природи, самої по собі, немає. Природа є проекцією культури і її буття випливає саме з суб'єкта, з духу, з культури. Який дух, така і природа. І якщо дух прозорий і чистий, якщо культура піднесена і божественна, то таким буде і природне середовище.
Бо воно є лише дзеркалом, в якому ми споглядаємо самі себе. Безглуздо «лікувати дзеркало», залишивши оригінал в тому ж стані.
Тому потрібно говорити про «екологію людини» (її виховання, культуру, освіту) та «екологію соціально-політичних систем» )взаємодію тих елементів, які їх складають). Тобто про їх чистоту.
Те, що відбувається, як в природі, так і в соціумі не тільки визначає наше майбутнє, але і майбутнє світу. І залежить це від нас самих, від нашої свідомості, від нашого розумного проживання в тому соціальному середовищі та політичній системі, де ми є життєдіяльними.
Не головними, а рівноцінними.
Оскільки в природі і суспільстві важливо все - мала піщинка, кожна комашка, кожна людина, будь-яке відношення…
Тому в першу чергу, потрібно говорити не про забруднення середовища, а про забруднення свідомості - як окремої людини, так і всього людства. Сміття, на жаль, - в головах.
А, як би хотілося аби чисто було скрізь - в природі, в особистих відносинах, у відносинах суспільних та і з усім світом…
І якщо ми хочемо врятувати природу, треба рятувати культуру, треба рятувати людину.