Ми навіть уявити собі не можемо, що історія знала періоди, в яких економіка грала менш значущу роль, була чимось прикладним та функціонально залежала від інших (не економічних) структур і пріоритетів.
Коли засновник класичного напрямку сучасної економічної теорії Адам Сміт (1723–1790 рр.) створював свою класичну працю «Дослідження про природу та причини багатства народів» (An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations, 1776 р.) він більше думав про застосування натурфілософських та етичних принципів в галузі господарства.
( А орієнтувався він, в першу чергу, на одного із основних представників англійського емпіризму та Просвітництва Джона Лока (1632–1704 рр.) та свого старшого друга, «філософа-скептика вісімнадцятого сторіччя» Девіда Юма (1711-1776 рр.)).
Увага до сфери економіки у нього була другорядною за значимістю і служила лише ілюстрацією до загальних принципу свободи та побудованому на ньому філософсько-етичної та правової системи.
Але поступово його ідеї в галузі господарства стали абсолютизуватися і лягли в основу самостійної науки - «політичної економії», яка два століття «боролася» за те, аби звільнитися від філософсько-етичного змісту та стати «точною наукою».
В свою чергу Карл Маркс (1818–1883) застосував діалектичний метод до економіки.
(Цей принцип він почерпнув в філософії Геґеля. Хоча той приділяв проблемам господарства досить мало місця, зосередивши основну увагу на Ідеї та діалектичних трансформаціях з якими він пов‘язував весь зміст космогонічних та історичних процесів).
Тим самим, Маркс в свою чергу, обґрунтував примат економічного початку але вже з іншої сторони - в критиці капіталізму.
Так, з двох сторін (ліберальної та марксистської) сформувалося уявлення про центральне значення економіки в сучасній історії людства.
А вже в ХХ столітті економіка стала не тільки рушійною силою основних політичних процесів, протистоянням двох альтернативних економічних моделей (капіталізму та соціалізму), а й визначила, через перемогу «ринку» над «планом», подальшу глобальну архітектуру світу.
Віднині ринок став глобальним не тільки як господарська інфраструктура, а й як глобальна ідеологія.
Так з‘явилося «ринкове суспільство» - де економіка підкорила собі політику, суспільство, ідеологію, історію та ін.
Що ж далі? «The End of History» чи «Cultural lag»?
Наприкінці ХХ століття Френсіс Фукуяма сформулював свою знамениту тезу про «кінець історії» (the еnd of нistory).
Сенс його полягав у констатації вичерпаності ідеологічного та політичного змісту історичного процесу та переходу до вирішення суто логістичних завдань у сфері економіки.
Світові проблеми відтепер мали зводитися до регулювання становлення глобального світового ринку, а всі історичні тертя між народами, націями, політичними системами та ідеологіями — безповоротно відійти в минуле.
Американський соціолог Вільям Огборн навпаки звертав нашу увагу на таке явище, як «культурний лаг» (cultural lag).
Це коли один бік соціальної системи (економіка) перейшов у новий стан, а інший бік (антропологія) не встигла. Коли минуле скінчилося, а очікуване не почалося.
Але про це детальніше в наступному дописі.
Сергій Чаплигін