Початок стратегічного діалогу українських консерваторів

Екзистенційна війна за право існувати актуалізувала в українському суспільстві дискусію про ідентичність, базові цінності та необхідні належних політик для виживання українства та захисту української державності.

Ренесанс правоконсервативних партій у Європі в умовах найбільшої війни на континенті з часів Другої світової є невипадковою. Коли невизначеність щодо майбутнього досягає максимальних значень, Європа повертається до консерватизму. Екзистенційна загроза спонукає до згуртованості та захисту базових цінностей, які можуть дозволити вижити в новітні «темні часи». І Україна тут не є винятком, в нас також починається доросла розмова про виживання у цих обставинах.

Щоб обговорити, за що воюють українці, що ми маємо захистити та примножити, а також як набути спроможності захистити «український світ» очима українських консерваторів, 29 червня у Києві, після проведення Національного молитовного сніданку, в Трапезній церкві Києво-Печерської лаври  був організований Стратегічний діалог українських консерваторів. Захід об'єднав релігійних та громадсько-політичних діячів, як з України, так і з-за кордону.

Це був експериментальний формат події, яка була покликана започаткувати процес формування спільного розуміння фундаментальних для України позицій. Ідея полягала в тому, щоб вивести вірян за межі власних парафій та обговорити умови, в яких вони зможуть не лише врятувати власні душі, а й допомогти врятувати Україну, щоб українські консерватори визначили для себе те, що їм важливо, а також те, що вони мають зробити, щоб це захистити.

Кожному з нас притаманні бажання зберегти те, що ми цінуємо: чи то коло своїх рідних та друзів, чи то цінності та принципи, чи то нажиті матеріальні блага. Але питання збереження головного та важливого для нас вимагає від кожного зусиль. Ми маємо домовитись про те, чим ми дорожимо разом, як ми маємо це захистити, яких підходів, оцінок та дій від себе ми маємо вимагати, аби бути здатними на це.

Для цього потрібно, відповідаючи на виклики часу, розвивати нові форми взаємодії вірян для збереження традиційних цінностей.

Власне, початку діалогу про вищезгадане був присвячений перший Стратегічний діалог українських консерваторів. Надалі організатори планують регіональні діалоги у кожній області. З тим, щоб вже на наступному стратегічному діалозі концептуалізувати спільну візію українських консерваторів, яка мала би запустити організовану взаємодію для захисту всього того, що важливо для нас усіх.

Досягти ж своїх цілей консерватори можуть лише разом із усім суспільством, взявши на себе відповідальність за його структурування та згуртованість — і в цьому їх основна місія.

І там де консерваторам це вдавалося, суспільство не тільки зберігало свою ідентичність та історичну традицію, а й процвітало, накопичуючи капітал та передаючи його своїм рідним у спадщину.

Там де для консерваторів збереження старого порядку перетворювалося на форму боротьби з реформаторами, де вони занадто трималися старих форм та відсталих догм, сліпо слідуючи архаїчним лідерам програвали і вони, і країна.

Отже, майбутні діалоги мають полягати не лише у визначенні та чіткому формулюванні спільного бачення основних консервативних цінностей, позицій та принципів, залучивши до цього широкі кола українського суспільства, а й породити політичні, соціальні, культурні та релігійні дискусії про особисту відповідальність перед Богом та своєю громадою за майбутнє України.

Якщо хочете, ми маємо запропонувати новітню реформацію ортодоксальних поглядів на те, що наче б то на все воля Божа. Це не так, адже в Господа нема інших рук, як наші!

Ми маємо захистити, відновити та примножити своє!

Сподіваємось, що на наступних Стратегічних діалогах українських консерваторів буде концептуалізоване спільне бачення позицій щодо:

  • українських цінностей, способу життя та традицій;
  • публічної етики, культури діалогу та взаємодії;
  • ролі громадянина, громади, громадянського суспільства та держави;
  • віри, релігії, а також їх місця в українському державотворенні та духовній дипломатії;
  • сім'ї, як суспільноутворюючої основи;
  • освіти, культури, науки;
  • демографії, збільшення народжуваності, поверненні біженців, репатріації та міграції;
  • економіки, соціальної та ветеранської політики;
  • захисту громадянських прав та свобод (у тому числі віросповідання), а також презумпція невинуватості платників податків та недоторканності приватної власності;
  • права на зброю та самозахисту з нею, як нової норми Конституції України;
  • інфраструктури демократії, обраності місцевих шерифів, керівників місцевих судів, прокуратури та казначейства, як фундаментальної основи Республики Україна;
  • національної безпеки та оборони;
  • міжнародних партнерств та союзів;
  • ролі України у світі, а також в остаточному вирішенні російського питання;
  • екології та демайнінгу.

Формування спільного бачення у вищезазначених темах стане навігацією для українськіх консерваторів і дасть поштовх для вироблення повноцінної ціннісної ідеологічної консервативної платформи.

Робота в цьому напрямі дасть можливість сформувати методологічну основу для проектування неконсерватизму, як соціально-політичної та філософської установки в умовах сучасної України.

І лише після цього можна буде говорити про появу консервативного руху та ставити перед ним питання про політичну імпламентацію його програмних засад.

Але до цього моменту ще мають відбутись сотні та тисячі стратегічних діалогів про наше майбутнє на місцях. Втім, кожна дорога починається з першого кроку…

Тому, з почином!

Сергій Чаплигін

Руслан Рохов