Припускаю, що багато-хто вкрай скептично сприйме таку постановку питання. Мовляв, про яку геополітичну місію України можна говорити, якщо частина території держави окупована, економічна ситуація вкрай несприятлива, демографічна – просто жахлива, в країні карантин через поширення коронавірусу! А ще гостра криза всіх державних інститутів в умовах політичної дезорієнтації значної частини суспільства. Але тут треба пам’ятати: Україна навіть за відсутності державного статусу, але за наявності державницької ідеї, все ж виступала суб’єктом впливу на розвиток політичної ситуації, насамперед в Центрально-Східній Європі, у тому числі й впродовж двох світових війн. Окрім того, якщо держава не ставить вищі геополітичні цілі, то вона приречена на таке собі політичне животіння.
А з іншого боку, саме географічне положення України та її драматична історія вимагали й вимагають від неї особливої ролі. І таку місію Україна уже неодноразово виконувала. Не вдаючись в екскурси в давню історію, зазначу, що уже в новітні часи саме Україна довершила розпад імперії СРСР та фактично подарувала незалежність Білорусі й колишнім республікам Центральної Азії. І в попередні періоди історії місія українського народу щодо захисту європейської цивілізації й християнського світу неодноразово проявлялася. А коли такі функції виконувати не було змоги, то європейський світ зазнавав великих втрат. Наприклад, український політико-географ С. Рудницький застерігав держави Антанти, що анексія України Російською більшовицькою імперією багатократно посилить її експансіоністські амбіції і стане передумовою анексії Росією країн Центральної Європи. І це, на жаль, відбулося. Тому і на сьогодні Україна попри суттєве послаблення свого потенціалу і територіальні втрати виконує важливу роль з стабілізації кордонів у Центрально-Східній Європі і на пострадянському просторі, стримуючи політику кремлівського неоімперіалізму. А в перспективі – й нівеляції різних варіантів політичного й культурного глобалізму.
Але ситуація у світі та на європейському субконтиненті вимагає й інших якісних змін, деякі з яких може ініціювати саме Україна. Зокрема, враховуючи те, що сучасне утвердження в Західній Європі крайніх проявів лібералізму спричинило помітну культурну кризу, то Україна та інші держави Центрально-Східної Європи мають всі підстави подати імпульси оновлення європейської цивілізації на національно-консервативних засадах, відновлення її справжніх цінностей, сформованих на основі християнства та культурної різноманітності. Має Україна потенціал для реалізації різних міжнародних комунікаційних та економічних функцій, у тому числі необхідного зростання ролі самого регіону Центрально-Східної Європи, консолідації держав Міжмор’я.
Але усе це є можливим за умови, коли сам український народ стане справжнім сувереном на своїй землі і буде контролювати економічну, інформаційну та політичну ситуацію в державі.