Україна належить до держав з помітними регіональними історико-культурними відмінностями. І такою є ситуація у більшості значних за розмірами державах світу, у тому числі й моноетнічних. Наприклад, у Європі - це Німеччина, Франція, Італія та ін.
На прикладі Франції це добре описав Ф. Бродель у книзі «Ідентичність Франції». Але історико-культурна диференціація характерна навіть для невеликих країн, як от Грузії чи Чехії. Кожна з цих держав прагне використати наявне історично-культурне різноманіття як джерело постійного загальнонаціонального культурного взаємозбагачення та соціально-територіальної взаємодоповнюваності. І у більшості випадків це доволі успішно реалізується в регіональній політиці та міжрегіональних соціальних взаєминах.
Водночас в Україні ситуація трохи інша, адже деколи простежується нерозуміння того, які причини зумовили історично-культурні відмінності, в чому вони проявляються і яке вони можуть мати значення в соціально-політичному житті держави. Але найгіршим є те, що на цьому ґрунті зустрічаються й політичні спекуляції, як свідомі, так і через незнання об’єктивних реалій.
Найбільш випукло регіональні відмінності України проявляються в розрізі історико-географічних областей, прикладами яких є Буковина, Волинь, Галичина, Донеччина, Запоріжжя, Закарпатська Україна, Бессарабія (Північна й Південна). Таврія та деякі ін. Що таке історико-географічна область і як вона утворилася? Це насамперед порівняно великі регіони, які сформувалися або на основі відокремленого від інших частин держави політичного розвитку, наприклад, Закарпатська Україна, чи тривалого існування певної адміністративно-територіальної одиниці вищого рівня (Галичина, Буковина, Волинь, Таврія) і виділяється наявністю деяких своєрідних культурних краєвидів й певних ментально-політичних пріоритетів місцевої людності.
Окрім того, населення таких областей дуже часто усвідомлює свою приналежність до таких історико-географічних областей і навіть може декларувати свою регіональну ідентичність. Отже, історико-географічні області – це інерція попереднього територіально-політичного минулого, і вона може проявлятися в особливих політичних уподобаннях й політичній активності під час виборів.
В німецькій географії такі історико-географічні області називають «фантомними регіонами», бо вони певною мірою є неіснуючими вже територіально-політичними одиницями минулого. Оскільки ці одиниці були в різні періоди історії, то вони переважно не можуть мати чітких меж. Наприклад, важко сказати, що взяти за основу історичної Волині (Волинське князівство, Волинське воєводство чи Волинську губернію)? Тому можна виділити переважно лише ядра таких історико-географічних областей.
Отже, історико-географічні області – це реальність. Але якими є її функціональні впливи, позитивні чи негативні? Тут можуть бути різні варіанти. Бо якщо ставити питання про успішний досвід таких регіонів і їхню участь в загальноукраїнських державоформуючих процесах, то це буде позитивним прикладом. Але якщо відокремлювати їхній розвиток від інших частин держави, акцентувати увагу на суперечностях, протиставленні тощо, то це буде негативний момент.
Звідси важливий висновок: такі історико-географічні області категорично не можна брати до уваги в сучасних питаннях реформування адміністративно-територіального устрою України. Вони аж ніяк не можуть бути підставою для федералізації чи автономізації України, бо це переважно було б поверненням в епоху недержавного минулого, формуючи в суспільстві нові бар’єри й розколи. Недоцільним є і створення політичних партій на основі історико-географічних областей.
А тому в регіональній політиці важливо робити акцент на цілісності держави, а реальні історико-географічні відмінності розглядати як джерело культурного взаємозбагачення та соціально-економічної взаємодоповнюваності.
Мирослав Дністрянський
Доктор географічних наук. Доктор суспільно-економічних наук Українського Вільного Університету в Мюнхені. Український науковець в галузі політичної географії та геополітики, історичної географії, етно- і демогеографії. Професор кафедри географії України Львівського національного університету імені Івана Франка.