Після перемоги Майдану у 2014 році для України відкрилось вікно можливостей у багатьох галузях суспільного життя, не є виключенням і політична. До цього суспільство спонукало, як внутрішні так і зовнішні фактори.
Українське суспільство частково скинуло з себе диктатуру мафіозно-олігархічного клану сім’ї Януковича, який вів країну у бік декількох можливих негативних сценаріїв. Від «білорусізації» до прямого поглинення України державною машиною РФ.
Головним локомотивом та наконечником спису української Революції був націоналізм і націоналісти, які не змогли або не захотіли скористатись історичною можливістю. Святе місце пустим не буває і до влади прийшли інші олігархічні групи, які дійшли консенсусу між собою.
На мою суб’єктивну думку більшість реформ (люстрація; правоохоронних органів; судової влади; тощо) не були доведені до прийнятного рівня. Виключення певною мірою складають реформа місцевого самоврядування та деякі цифрові ініціативи.
Недобиті проросійські сили намагалися законсервувати (не плутати з консерватизмом) існуючий «status quo» на сході і півдні країни, а так звані проукраїнські сили, принаймні вони такими себе декларували, експериментували над різними формами лівого лібералізму (прогресизму) та ліберальним консерватизмом (приклад загально відоме передвиборче гасло: «Армія! Мова! Віра!»).
Нажаль націоналісти взагалі не змогли закріпитись та запропонувати свою ідеологічну платформу, лишившись у ролі «пожежних бригад» на всяку потребу. Від приватного випадка (приклад: захист права власності окремого громадянина від чорних ріелторів) до всеукраїнських акцій (приклад: акції «Ні капітуляції!»).
Повномасштабна війна внесла свої значні корективи і публічний політичний процес, як такий припинився. Але не зовсім. Важко сперечатись, що Україна піддається вагомому впливу «вестернізації», і знову таки політика не є виключенням. Часто люди питають під дописами у соціальних мережах: «Що нам до новин з країн ЄС або США?! Треба за собою дивитись.» А потім Верховна Рада Україна імплементує Стамбульську Конвенцію, яка закріплює у національному законодавстві країни термін «гендер», як соціально обумовлену роль (не плутати з біологічними статями – чоловік та жінка). Або приймає закону про легалізацію так званого медичного канабісу. Тим часом повним ходом йде обговорення необхідності прийняти законодавчі ініціативи, які б легалізували одностатеві партнерства та декриміналізували порнографію.
В країні де вже майже 2 роки йде повномасштабна війна фактично немає публічного політичного процесу, однак по суті державні органи влади взяли на озброєння політичну повістку прогресистів при чому у її радикальній редакції.
Аналізуючи соціальні мережі можна констатувати, що зазначені вище теми не сприяють єднанню, а навпаки поляризують суспільство на два ворогуючих табори. Замість зосередження спільних зусиль на вирішенні катастрофічних проблем з демографією, наукою, військово-промисловим комплексом, економікою і так далі – державні органи шукають легших шляхів проводячи переговори щодо отримання все нових фінансових «донорських» вливань (умови яких часто не є публічними) та підігрівають суспільну думку щодо необхідністю завезення до країни мільйонів «трудових» мігрантів з країн Азії та Африки.
Таке становище надзвичайно деморалізує тих самих націоналістів, які знову повним складом на фронті, однак в силу обставин не можуть вплинути на будь-які процеси у державі. До того ж, реалізація прогресистської адженди значною мірою грає на руку російській пропаганді. Фактично ми у три зміни подаємо контент для ворожих ЗМІ.
Але не тільки росіяни уважно стежать за «успіхами» України по прийняттю і впровадженню нових «прогресистських цінностей». Про це не прийнято говорити, але в ЄС та США політичні процеси не припинялись і деякі їх результати не корелюють з тією картинкою, яку нам пропонують ЗМІ.
Прихід до влади правоконсерваторів в Італії, Фінляндії, Швеції, Данії та інших країнах на додачу до вже існуючих консервативних урядів країн Вишеградської четвірки та балтійських держав – ставлять Україну в дуже не зручну позицію. Окремою темою є боротьба консерваторів та демократів в США. Республіканська партія значно підсилює свої позиції.
Якщо європейські сусіди і наші найбільші союзники на чолі з Польщею ще закривають очі на новий прогресивний курс України, то консерватори за океаном знаходяться у перманентному шоці від того, що бачать. РФ, як завжди вміло використовує цю ситуацію у своїй пропаганді ослаблюючи одностайність підтримки України на заході.
Обставини можуть радикально змінитись у разі приходу у США до влади так званих «популістських» або ізоляціоністських сил, які грають на консервативному електоральному полі, а Україна в свою чергу не тільки не відкоригує політичний курс, а продовжить реалізовувати прогресивну повістку.
Підтримка України може критично обвалитись, що змінитись позитивну диспозицію на таку, яка однозначно буде сприйнята суспільством, як капітулянтська. Наслідком може стати значне внутрішнє політичне загострення та конфлікти, включно із найгіршими сценаріями.
Прямого та ефективного виходу із даної ситуації для України немає. Консервативних сил, які могли урівноважити політичні наслідки в країні відсутні. Перспективи виникнення таких сил неясні. Відсутня навіть сама теорія, яка б могла обґрунтувати виникнення та розвиток консервативних політичних сил.
Мав ідею підготувати ряд статей, де спробую розглянути термін консерватизм, обґрунтувати його доцільність, а головне наявність відповідного запиту в українському суспільстві. Також важливим є розглянути та за можливістю узгодити позиції з націоналістичними силами. Окремо звернути увагу на засади економічної консервативної моделі та захист традиційної культури.
Ну, а поки що важливим є пошук спільних платформ для розбудови діалогу на різних рівнях між представниками консервативних та націоналістичних сил, приділяючи особливу увагу спільнотам християн різних конфесій.
Олександр Бугела