Війна в Україні стала найбільшою катастрофою 21-го століття, і відкрила безліч питань гуманітарного характеру, які ми хотіли б відсунути від себе, по-новому змушуючи поглянути на усталені правила гри. У той же час, дивним чином, виявляється, що навіть конфлікти такого масштабу як наш не здатні кардинально змінити вектор цивілізаційного розвитку міжнародного співтовариства. Нам це здається диким і нелюдським, але навіть такий масштаб поневірянь, за умов достатньої віддаленості від нормотворців і справжніх акторів світової політики змушує їх насамперед керуватися економічними міркуваннями, а ніяк не питаннями гуманності того що відбувається.
Ні для кого не секрет, що сучасна концепція світового економічного порядку денного диктується принципами сталого розвитку ООН, що були розроблені учасниками Римського клубу в 1970-80-х роках. Тріада сталого розвитку включає наступні компоненти: економічний (бізнес), соціальний (держава), та екологічний- регуляторний. Історія цивілізації демонструє, що стале зростання може бути гарантоване лише системами, що включають щонайменше три актори. Дует бізнес-держава не може існувати стало більш ніж одну-дві декади, далі така система якій «бракує клепки в голові» йде врознос, що ми й бачимо на прикладі нашої молодої демократії. Спроби грати в «дикий» капіталізм, де відбувається клептократичне змагання олігархій із державним диктатом, логічно закінчуються втратою і бізнесів і держави як такої. Для екзистенційних гарантій як самої державності, так і економічної діяльності в рамках цієї державності необхідні системи стримувань та противаг, представництво своєрідного «третейського судді», що балансує економічні процеси із соціальними. Якщо раніше це місце стабільно посідала церква, то у ХХ столітті падіння впливу церковних інституцій призвело до необхідності вибору нових авторитетів. На подвір'ї стояли 60-70-ті рр., і необхідним deus ex machina виявилося наукове знання, хоча й у дещо релігійній своїй іпостасі: запитайте сучасного хіпстера, навіщо він старанно сортує сміття і знижує викиди вуглекислого газу від своєї господарської діяльності, і в результаті справжньою відповіддю буде віра у правоту наукових розрахунків кліматологів, але не глибоке розуміння суті цих розрахунків. Ми повірили в наукове знання про раціональне споживання, глобальне потепління, озонову діру і таке інше. Саме ця віра сьогодні балансує світову економіку, і в певному сенсі є репресивним важелем, новою «інквізицією» не лише малих бізнес-процесів, а й цілих національних економік.
У світлі широкої імплементації «кліматичного» порядку денного і принципів сталості під голосіння Грети з трибуни ООН, застарілі сировинні деспотії на кшталт РФ, які наполегливо тримаються віри у те, що «бабло перемагає зло» та їх сателіти (такі як ми) сприймалися останніми роками як вкрай небажані політичні суб’єкти. Сама культура сталого розвитку прекрасного нового світу не передбачала існування вуглеводневих чи аграрних «наддержав». У цьому сенсі пов'язані з війною жорстокі економічні санкції, якими обклали Росію в 2022-23рр повинні були б сприйматися світом як однозначне благо і перемога декарбонізації у глобальній економіці. Навіть колеги Росії по ОПЕК, неодноразово обдурені жадібними russkies повинні були зітхнути з полегшенням, адже вихід з ринку настільки непорядного гравця, яким завжди була Росія повинен був принести певну стабільність у ціноутворенні вуглеводневих джерел енергії. Але полегшення не сталося.
Для учасників ринку fossil fuels криза галузі була очевидна давно, але на широкий загал шокуючі дані винесли у 2020 році. Виявилося, що пік споживання нафти та нафтопродуктів був пройдений людством на початку 2019-го за півроку до глобального карантину! Ще два роки ситуацію намагалися списувати на ковід під запевнення рейтингових агентств і нечистих на руку бізнес-аналітиків про те, що ось-ось і економіка Китаю відновиться і споживатиме небачені досі обсяги нафти і газу. На ці ж розповіді, щедро дотовані самим Китаєм (де масштаби і нариси катастрофи стали очевидні ще в 2020-му і додавати до них ризик втрати інвестиційної привабливості було б божевіллям) повелися, судячи з усього, і недалекоглядні йододефіцитні російські стратеги, які підгадали ескалацію війни під початок 2022го, коли за прогнозами Китай мав розпочати активне скуповування енергоресурсів для перезапуску виробництв та виходу з ковидної рецесії. Розрахунок був простий і невигадливий: Китай скуповує всі обсяги LPG зі США доступні на ринку, і у російського газопроводу в ЄС не залишається серйозних конкурентів. Після такого Європа, якщо не захоче замерзнути взимку, піде на будь-які умови Росії в Україні, і обійдеться без драконівських економічних заходів, а США самі по собі не зможуть забезпечити достатнього масштабу виконання санкцій. Звичайно, коли до літа стало очевидним, що Китай і не збирався скуповувати енергоносії в необхідному обсязі в Росії запідозрили недобре -але було занадто пізно. США, які вже виграли минулий раунд демпінгу цін у 2020-му виявилися неймовірно гнучким гравцем, і нарощували видобуток і транспорт рекордними темпами. Американський LPG в 2022 дозволив Європі пройти зиму з достатніми запасами газу, а Росія була визнана настільки токсичним постачальником, що головний і єдиний стрижень існування «нафтогазової наддержави» - труба в Європу (що замінила споконвічне «петровське вікно») спорожнів та втратив сенс.
Подією, яка явно ставить крапку у великому розділі домінування енергетичної повістки у світовій політиці, мабуть, стане СОР28- кліматичний саміт, що трапився на початку грудня в Дубаї. Традиційною темою СОР є декарбонізація та зниження споживання викопних палив, і цього разу треба було очікувати помірного оптимізму, адже з ринку вуглеводнів нарешті виперли найогиднішого шахрая, а світове споживання нафти явно демонструє тенденції до зниження. Але замість життєстверджуючого комюніке в кулуарах СОР визрів жахливий скандал. Виявилося, що швидкість падіння споживання нафти у світі така, що у досить близькій перспективі цей ресурс може перестати бути критичним! Логічний вихід для власників великих запасів - продавати та активно заробляти. Цим процесом так захопилися американці, що нафта почала сильно дешевшати, а безальтернативний раніше регулятор світових цін ОПЕК сильно занервував. Виникли неприємні підозри на адресу тієї ж Росії у питаннях обсягу «сірого» імпорту, і «на килим» в Емірати терміново викликали всеросійського плішивця, товарища Путіна. Візит явно не приніс бажаного полегшення - чи то обсяги імпорту виявилися правда незначні, чи то не знайшлося на них притомного механізму контролю, але в будь-якому разі виявилося, що пальму першості в регуляції цін тепер міцно тримає США, а значимість ОПЕК як політичного об'єднання стрімко втрачається. Залишається лише економічна компонента, яка сама по собі вже не виглядає такою привабливою для країн-учасників. Незабаром після саміту СОР про вихід з ОПЕК заявила Ангола- подія раніше нечувана, навпаки, багато хто мріяв про членство в цьому елітарному клубі. Що ж таке сталося на полях СОР 28, що так сильно струсило всю світову економіку, і найголовніше, як ці зміни можуть вплинути на наше сьогодення і майбутнє?
Не знаходячись у позиції інсайдерів складно стверджувати напевно, але очевидні два тренди. Перший: Китай таки взявся збільшувати електрогенерацію, але за рахунок вугілля, яке, до речі, вміє сам видобувати у достатній кількості без російського імпорту. На цьому тлі китайські інвестори дуже мляво реагують на пропозиції спонсорства усіляких «сил сибіру» та подібних російських авантюр. Зате очевидно, що ніякою декарбонізацією глобальної економіки навіть і не тхне. Другий тренд, який ми вже згадували – різке прогресуюче збільшення видобутку та залучення резервів у США, попри всі заявлені адміністрацією Байдена кліматичні цілі. Про їхнє невиконання з середини 2022-го тільки лінивий ще не кричить. Очевидно, що і з боку головного світового регулятора та законодавця мод, США, жодних значних зрушень у бік декарбонізації не буде. Примусово декарбонізованою виявиться хіба що Росія і частково Європа, яка знижує енергоспоживання і продовжує зелений перехід. Але який тепер сенс цього переходу і що тепер означають показники емісій СО2, які вже щільно увійшли до економічних розрахунків?
Насправді зміни будуть мінімальними: вимірювання емісій — це дуже зручний інструмент оцінки ресурсної раціональності виробничих процесів. А світ, якому на найближчі пару років мабуть не загрожує енергетична криза, зараз сильно замислиться про перспективу кризи ресурсної, не в останню чергу - харчової. Особливо це стосується країн Близького Сходу, які звикли жити на легких нафтових грошах – хто завтра візьметься продавати їм жито? Можливо, саме тому низка близькосхідних держав займає таку активну миротворчу позицію в нашій війні- адже історично Росія і Україна справно постачали їх дешевим хлібом, і в майбутньому цей ресурс може відіграти для них значно важливішу роль ніж нафта, яка стрімко дешевшає.